[SvenSoftSocialShareButtons]
Студентка 4 курсу
Світлана Павлинська
Дух людський неможливо зламати…
Мені недавно сон наснився,
Немов живе одна сім`я,
У неї все в житті прекрасно:
Є гроші, слава і рідня.
Але чомусь у їхній клітці
Сидить нещасний соловей,
Який не їсть, не п’є водиці
І не співає їм пісень.
А тільки дивиться в віконце
Та мріє в небо полетіть,
Бо дуже хоче бачить сонце
І всю прекрасну ту блакить.
Адже не може жить в неволі,
Не може край свій розлюбить.
Тому мовчить і вже не в змозі
Навіть крилом поворушить,
Але нікому нема діла,
Що гине вже створіння те.
У них є справи важливіші,
А це для них як щось пусте.
І лиш маленьке немовлятко
Свою матусю запитало:
«Чому це наше пташенятко
Уже додолу зовсім впало?»
Матуся каже: «Не хвилюйся –
Зараз оглянемо його».
І щойно клітку відчинила,
Як соловей майнув в вікно
Та довго-довго покружляв їм,
А потім зовсім полетів.
Бо він хотів цим показати,
Що воля – його рідний дім.
І тут я раптом зрозуміла,
Що соловей – як наш народ:
Його принижують постійно,
А він незламно прагне до висот.